Вечір пам’яті «Як довго ми йдемо до Кобзаря»

Вечір пам’яті «Як довго ми йдемо до Кобзаря»

1. Є дні, що минають і непомітно зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою.

2. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він такий великий і незбагненний, як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.

1. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня. День, який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

2. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо.

1. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний.

2. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею.

1. Як довго ми йдемо до Кобзаря

Через недбалість, черствість, п’яні орди,

Через умовність, ізми, несвободи,

Як довго ми йдемо до Кобзаря…

Ці слова належать відомому поету і композитору, заслуженому діячу мистецтв України, тернополянину Олегу Герману, який зумів так точно і лаконічно передати те, що болить нашим сучасникам.

2. Тарас Григорович Шевченко мав від Бога й України величезний талант, який трапляється раз у століття, нам у нього ще треба вчитися і вчитися. І найперше любити Україну.

2 Читці  (звучить уривок з поеми «І мертвим , і живим, і ненародженим землякам моїм дружнєє послання»)

1. Так і хочеться після цього риторично запитати рядками із Шевченкового «Кавказу»:За кого ж ти розіп’явся,

Христе, сину божий?

За нас добрих, чи за слово

Істини… чи, може,

Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

(відео 1 «Океан Ельзи. Веселі часи настали»)

2. А почалось усе іще в дитинстві, коли малий Тарас цікавився усім, що було довкола, прагнучи зрозуміти і збагнути: звідки все це.

Сценка (5 клас)

1. Як бачимо, його призначення на цій землі було визначено ще змалечку. Кажуть, долі не минеш. Вона – невідворотна.

2. А Шевченкова доля – прекрасна і трагічна водночас.

1. Він народився через 40 років після запровадження  кріпаччини. Дитинство скінчилося у 9, коли померла мати, і через 40 днів батько одружився вдруге на вдові із двома дітьми.

2. А через 2 роки не стало і батька. Тож у неповні 12 років малий Тарас уже належить самому собі, а світ йому – жорстокий, незвіданий. але неймовірно звабливий. Про це він згодом напише так…

(відео 2 «Мені тринадцятий минало»)

1. Про Шевченка багато написано і сказано. Здавалося б, додати нічого. Але ж талановиті люди оригінальні у всьому. У 2012 році Україна попрощалася із геніальним актором і справжнім українцем Богданом Сильвестровичем Ступкою. Саме він коментував фільм про Шевченка, створений у 2008 році в рамках широкомасштабної кампанії з вибору національного героя.

2. Тоді, за результатами глядацького голосування, першим став академік Амосов, другим – Степан Бандера, третім – Тарас Григорович  Шевченко. Але те, як зворушливо Богдан Сильвестрович розповідав про Шевченка, вражає і досі.

(відео 3 Ступка - найвеличніший )

1. Шевченко, поза всяким сумнівом, належить до плеяди геніїв, чия слава безсмертна.

2. Але навіть генії – насамперед люди. Коли їм боліло, то біль розривав душу до розпачу, а душа терзалася сумнівами: «За що так зі мою? Чим завинив я перед Богом і людьми?»

(відео 4  «Про душу»)

1. Свого часу у своєму щоденнику Тарас Шевченко записав: «Чим більше тортур і знущань я зазнаю, тим більше мій опір проти системи наруги над людиною, її елементарними правами».

2. Зважаючи на події трьох останніх місяців у нашій державі, диву даєшся, як можна було передбачити і так влучно висловитися про те, що станеться через століття.

1. Для Тараса Шевченка найважливішим було розбудити Людину в людині:

О люди! Люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки?

2. І українці нарешті почули свого пророка, піднялися з колін, і уже ніяка сила не змусить їх просити чогось на колінах.

(відео 5  «Не проси свободи на колінах»)

1. Тарас Шевченко – не ідол і не ікона. Він насамперед людина, душа якої прагнула щирої і одвертої сповіді перед самим собою.

(відео 6 «Там ніч, як день..»)

2. Він сучасний настільки, що аж страшно стає. Поета вже давно немає, а його поезія написана немов про нас.

Читець (уривок з поеми «Кавказ»)

2. 186 років тому з’явилося Шевченкове послання і мертвим, і живим, і ненародженим землякам.

1. А 2013-го соліст групи «Скрябін» Андрій Кузьменко написав пісню «Руїна», у якій своєрідним рефреном звучать рядки: «А моя країна – суцільна руїна, як можна не любити свою землю аж так?»

Невже таки справдилося оте:

Орють лихом,

Лихо засівають,

А що вродить? Побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну.

Полюбіте  щирим серцем

Велику руїну.

(відео 7 «Скрябін Руїна»)

2. Незважаючи на те, що у викупі Шевченка з кріпацтва брали участь найкращі представники російської інтелігенції, сам він дуже довго боявся зізнатися найближчим друзям і навіть самому собі про важку зненависть до одного із символів російської імперії, міста на Неві – Санкт-Петербурга, ніби передбачаючи, як небезпечно мати поряд такого сусіда.

(відео 8 «Там ніч, як день … 2»)

1. Шевченко ховав цю зненависть і боявся її, як бояться глибоко віруючі люди  власного гріха.

2. А щоб душа не спопеліла від пекельного вогню, він скроплював її чистими сльозами печалі за славним минулим України.

(відео 9 «Доле, де ти»)

1. Саме тому окремі Шевченкові поезії офіційна цензура тривалий час не допускала до непересічного читача. Тож коли дивишся відеокліп гурту «Кому вниз» на поезію «Суботів», розумієш, наскільки пророчими виявились Шевченкові одкровення.

(відео 10 «Суботів»)

1. Цьогоріч Україна святкує 200-річччя х дня народження Тараса Григоровича Шевченка. У понеділок 10 березня група «Браття» презентувала на першому національному осучаснені «Думи» Тараса Григоровича Шевченка як своєрідне послання великого Кобзаря своїм нащадкам.

(відео 11 «Думи»)

Звучить запис «Думи мої» (голосно перший куплет, потім тихо і ведуча читає слова)

2. Доля не шкодувала Шевченкові страждань. Та видно багато обдарований був душевними силами поет, в якого віра в Людину і Добро не похитнулася.

Запис знову звучить голосно, потім знову стихає і учень читає поезію

Один у другого питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

А покидаємо діла…

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує!. Знать од Бога.

І голос той, і ті слова,

Ідуть меж люди!

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві.

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя!

1. Свого часу радянська влада канонізувала постать Шевченка. Чиновники від мистецтва створили образ далекого і неприступного борця-революціонера.

2. Навіть у святому письмі застерігають: «Не сотвори собі кумира». А ми сотворили і перестали вивчати Шевченка, а отже, і розуміти його.

(відео 13)

1. Сьогодні ми говоримо про Шевченка, як про звичайну людину, з тою тільки різницею, що мав величезний талант від Бога і України, який трапляється, може, раз у століття чи тисячоліття.

2. Саме цим Тарас Григорович близький, дорогий та зрозумілий нам і тим, хто буде його відкривати і пізнавати після нас.

Звучить запис «Заповіт» (коли музика стихає, заключне слово вчителя).

Дорогі діти, шановні викладачі, наша зустріч із безсмертним Шевченковим словом наближається до кінця. Сподіваюсь, що ви почерпнули багато цікавого і відкрили для себе свого Шевченка – вразливого, чуйного, до розпачу відвертого та вражаюче пророчого. Про Шевченка написано чимало, але чомусь пригадалися рядки нашої сучасниці, невтомної поборниці людських прав і свобод Ліни Василівни Костенко:

Кобзарю мій! Поете мій високий!
А як же ти поезії писав? 
 Я не писав, я плакав і сміявся,

Благословляв, співав і проклинав.
Сказати правду, мало турбувався, 
Як я при тому збоку виглядав.

Сподіваюся, що кожен із вас обов’язково прийде до власного усвідомлення Шевченкової поезії. Але нехай це буде наодинці з «Кобзарем» - відвертою сповіддю люблячого і вірного сина України. Бо ніби все про нього знаємо. Стільки читано-перечитано, передумано, а приходиш до думки, що Шевченко як явище – невичерпний, неосяжний, феноменальний, істинний, бо за кожним його словом стоїть Україна, а ми – на шляху до неї. Не випадково кажуть: «Устами дитини мовить істина», адже дитячі душі звернені до Бога. А сьогодні вони просять і благають у Всевишнього миру і спокою для України. Тож нехай ця спільна молитва буде почута, а єдиномисліє і братолюбіє ми отримаємо в нагороду за наші щирі помисли.

(відео 16  «Боже, великий, єдиний»)