“ Єдина і Свята, Пречиста Діво Мово, навчи молитись нас блакитно й калиново ”

“Єдина і Свята, Пречиста Діво Мово, навчи молитись нас блакитно й калиново”

На сцені квіти, вишиті рушники і напис:

Єдина і Свята, Пречиста Діво Мово,

У полум’ї свічок прийди в пусті серця,

Навчи молитись нас блакитно й калиново,

Навчи чудових снів, яким нема кінця).

Вед.1

О слово рідне!

Пращура молитва,

Громи Перуна,

Велеса поля,

Софія Київська – творіння Ярослава

Слов’яномовна праведна земля.

Вед.2

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт

Вед.1

О слово рідне!

Мудре і прадавнє

Ти виросло з могутньої землі

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилося – ні.

Вед.2

О слово рідне!

Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам.

Я всім на світі поділюся з вами

Та слова рідного нікому не віддам!

Вед.1

Доброго дня , Вам шановні добродії!

Наша зустріч присвячена найдорожчому – рідній мові.

Вед.2 У кожного народу – своя мова, а у нас українська. Найдорожча, наймиліша, найближча серцю.

Поезія “Я знаю: мова мамина – свята... ”

Я знаю: мова мамина – свята,

В ній вічний, незнищенний дух свободи

Її плекали душі і вуста мільярдів.

Це – жива вода народу.

Її зневажить – зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це – забруднити плеса чистих вод,

Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Вед.1  Кожен із нас пізнає навколишній світ по-своєму, але обов’язково в ранньому дитинстві.

Вед.2 Тоді й трава здається вищою, небо глибшим, а ліс таємничішим. Саме тоді кожен із нас робить свої перші несміливі кроки, пізнаючи навколишній світ через Слово, не без допомоги перших вчителів – наших батьків.

Вед.1 На сцені ліцеїсти Галицького коледжу. У їхньому виконанні прозвучить пісня про маму.

Вед.2 Словом можна зцілити і вбити, зневірити і вознести до небес. Це дивовижний інструмент несподіваних сповідей людських душ.

Вед.1 “Що таке вірш”. Поезія О.Германа.

(під мелодію скрипки звучить поезія).

Що таке вірш? Це вишиванка,

Де помережані рядки.

Краплини сутінків в світанках

І хліб – насущний і гіркий.

Це рими вічна таємниця,

Чуття і слова унісон.

Немов озон по блискавицях,

Вчорашній подив, віщий сон...

Що таке вірш? Відкрита рана,

Твоя беззахисність і гнів.

Це - доброта багатогранна

І спогад, що закрижанів.

Душа стривоженого слова,

Неспокій, що у нервах б’є.

Це – скрипки висловлена мова,

В якій себе хтось пізнає.

Вед.1 Мова наша – невичерпна, як людське життя. Саме словом передає людина свої найпотаємніші мрії.

Вед.2 Вона, як музика, звучить у кожному з нас. Так з’вляються поетичні рядки, так народжується поезія.

Вед.1 Пісню на власні вірші виконує Дудка Ірина.

Вед.2 Кожна мова по-своєму прекрасна. Вона, мов неповторний самоцвіт, виграє всіма барвами веселки, має своє звучання, власну наповненість і красу.

Пісня “ Коріння ”.

Вед.1 Сьогодні, 9 листопада – День української писемності та мови. Це Свято державне, яке відзначають щорічно в день ушанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця.

Вед.2 Кожна епоха приносить свої винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було і залишається письмо. Бо саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Вед.1 Уривок із п’єси М.Куліша “ Мина Мазайло ”.

Вед.2 Наша мова прекрасна, ніжна. Світом визнана як одна з наймелодійніших мов. І лукавлять ті, хто заявляє, що ця мова груба і жорстка.

(звучить поезія Д.Білоуса “ Хто сказав, що наша мова груба?...”) 

Хто сказав, що наш мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Де іще від матінки – матусі

Ти почуєш: Спатоньки- спатусі.

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова.

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцім - то чужа у хаті кістка.

Та недавно був в одній господі

Чув таке я, що й повірить годі

Каже до невістоньки свекруня:

“Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?”

Хто ж казав, що наша мова груба7

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше незбагненна мова,

Лагідно – чарівно – загадкова.

Де ще в світі є така країна,

Щоб і тих, хто їй завдав руїни

Звала незлобливо – воріженьки!?

(Звучить пісня Т.Петриненка “Боже Україну збережи...”, на фоні стишеної фонограми студенти читають “Молитву до мови”).

Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми – покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена і ославлена своїми дітьми.

Прости нас, Рідна! Прости гріхи наші вільні і невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля що густо вродило на нашому трагічному лану.

Прости нас, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, що повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що ти не древня, що ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси.

І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля. Прости! Воскресни! Повернися! Возродися і забуяй вічним і віщим Словом.

(вкінці знову пісня на повну силу).

Вед.1

Над всі багатства і припливи Мод

Шануймо мову серцем і вустами.

Народ без мови – не народ.

Без мови всі б ми сиротами стали.

Вед.2

Ідуть гріхи за нами і борги.

Від них зректися – не шукаймо броду.

Шануймо мову над усі боги,

Якщо ми хочем зватися народом.